Історія гімназії

Історія середньої школи № 191 розпочалася ще до її відкриття. У 1968 році Березняки, як новий житловий масив, тільки забудовувалися. Суцільний пісок, верболіз, берізки та будинки-новобудови. От і все, що оточувало майбутню школу. На той час єдиним загальноосвітнім навчальним закладом була невеличка двоповерхова школа № 26 у Кухмістерській слобідці. Згодом переважна частина педагогічного й учнівського колективу перейшла до білокам'яної красуні-новобудови – першої на Березняках школи з українською мовою навчання.
2 вересня 1968 року заклад прийняв у свої стіни 450 учнів у 19 класах (без випускного десятого) та 25 учителів-сподвижників на чолі з молодим, енергійним директором Галиною Василівною Арсенюк.
І з того часу в Храмі Науки вирувало життя: завжди створювалось щось нове, оригінальне , цікаве…
За  роки існування закладу склалося багато прекрасних традицій, адже тут працювали і працюють донині завзяті творчі люди – вчителі, учні, батьки. Кожне покоління залишало по собі добру пам'ять – у вигляді літописів-альбомів, фотоматеріалів, цінних речей…

Напередодні відкриття музею історії гімназії учні й учителі відвідали першого директора, яка поділилася своїми спогадами. Вісімнадцять років свого життя Галина Василівна віддала школі, яка стала для неї рідною домівкою, великою сім'єю. Про кожну подію, кожну людину вона розповідала із великим хвилюванням, немов переживала все знову. Із сльозами радості й гордості на очах згадувала Галина Василівна про те, як будувалася школа, як учителі облаштовували її за два дні до початку нового навчального року, затягуючи парти, стільці через вікна… Розповідала перший директор і про те, як учні вирішили святкувати День народження школи 29 жовтня, як завзято готувалися до цієї урочистої події. З гордістю говорила директор про те, як школярі вирішили зібрати кошти на виготовлення та встановлення пам'ятника Миколі Островському, що з 1980 р. і дотепер прикрашає подвір'я закладу.
А от вчителі-першопрохідці Гречківська Валентина Петрівна та Іваницька Стефанія Федотівна повідали, що 1975 року почала діяльність студія «Сонячні кларнети», яка очолила плідну роботу по дослідженню творчої спадщини Павла Григоровича Тичини. Три роки гуртківці виборювали право на присвоєння закладу імені видатного сина українського народу. Нарешті 15 грудня 1978 року Постановою Ради Міністрів України школі № 191 було присвоєно ім’я П.Г.Тичини. Чимало цікавих документів зібралося від того часу: фотографії (переважна кількість із них унікальна), автографи видатних людей у книзі «Гості нашої школи», листування гуртківців із родичами П.Тичини – його рідною сестрою, дружиною, племінником…
Окремо слід сказати про традиції. Із перших років становлення й до сьогодення в закладі панує атмосфера доброзичливості, поваги, взаємопідтримки. Мабуть тому плинність кадрів педагогічного колективу відбувається завдяки зміні поколінь: колишні випускники здобувши вищу освіту, повертаються у рідні стіни в якості вчителів. До того ж, переважна кількість учнів може пишатися тим, що є “корінними” вихованцями закладу, адже тут навчалися або викладали їхні бабусі, батьки, тут вчаться і вони – третє покоління! Спілкуючись із учнями можна почути: “Мої діти теж будуть вчитися у 191-ій гімназії!”  А це означає, що традиції продовжуватимуться.
Прагнення бути найкращими у всьому вирізняє мешканців Храму Науки серед інших. 1984 року школі було присвоєно статус “Зразкової установи”, а  2010 року – гімназія увійшла в десятку найкращих закладів освіти м.Києва.
Дбайливим ставленням до традицій закладу переймаються й учні. 1968 року перші мешканці школи вирішили звернутися до прийдешніх поколінь, написавши лист-послання до нащадків 2068 року, й замурували капсулу у нішу шкільної стіни. До речі, випускники 2010 року теж написали “Лист у майбутнє”, воліючи, щоб це послання було відкрите на 50-річчя гімназії. Що ж, треба почекати якихось 50-60 років! 
Отаннє десятиліття для закладу насичене визначальними подіями. З 1994 року педагогічний колектив на чолі з директором Дроздович Ніною Георгіївною започаткував нову еру в історії школи – присвоєння статусу гімназії № 191 імені Павла Григоровича Тичини. З того часу гімназія схожа на велику державу, адже має свій гімн, прапор, емблему, періодичні видання – “Поклик”, “Моя гімназія”, “Батьківське слово”, “Дзвіночок”. А головне – має свою армію обдарованих дітей, потенціальних науковців – з 1997 року заклад став колективним  членом Малої Академії Наук. Окрім того гімназія вийшла  не тільки на державний, а й світовий рівень, з 1999 року ставши учасником Проекту Асоційованих Шкіл ЮНЕСКО.
Про все, що відбувається в стінах закладу, неможливо розповісти кількома словами, адже кожного дня, щохвилини, щомиті народжується щось нове, неповторне… Пошук, дослідження, експеримент… інноваційні технології, інтерактивне навчання… новітні комп’ютерні технології… мультимедійний центр, відеосалон, бібліотечний комплекс… Про все це можна говорити до нескінченності!

За  роки існування закладу зібралося дуже багато літописних, фото -, відео-, аудіоматеріалів, які повинні були знайти собі належне місце, яким  став Музей історії гімназії.